ВУЗ ШАГ

Жовті Води. ДНЗ № 33

   





Сторінка практичного психолога

 

Практикум для батьків, діти яких готуються до школи

 

     Тема: «Що таке психологічна готовність дитини до школи»

 

     Мета: ознайомити батьків із змістом психологічної готовності; розширити уявлення про власні можливості в допомозі дитині підготуватися до школи; у формуванні позитивного ставлення дітей до школи; підсилити відповідальність батьків за розвиток власних дітей.

     Шановні батьки!

     Сьогодні і педагоги і психологи одноголосно стверджують, що готувати дитину до школи потрібно обов’язково. Моніторинг психологічної готовності показує, що не всі діти, які досягли 6-річного віку, мають достатній рівень її сформованості. Проте в школу мають іти всі. Залишається питання: «Як саме готувати?»

     Психологічна готовність дітей до школи, або як зараз прийнято говорити дошкільна зрілість, не полягає в умінні читати і писати.

     Звісно, заняття розширюють світогляд та загальну обізнаність, однак успішно асимілювати цей досвід, зробити своїм можуть лише розвинуті, здібні діти із сильним типом нервом системи. Вразливим дітям приходиться значно важче.

     Тому в процесі підготовки до школи найбільше уваги варто приділити загальному розвитку дітей, оскільки саме від нього залежить їхня подальша успішність у навчанні.

     Поміж основних передумов, що забезпечують психологічну готовність до школи, а згодом і успішність у навчанні, є такі:

-  розвиток допитливості та пізнавальної активності;

-  уміння самостійно розмірковувати, аналізувати події та явища;

-  уміння виконувати пізнавальні завдання.

     Психологічна готовність є багатокомпонентним явищем, проте універсальними і найбільш важливими її складовими є:

-  інтелектуальна готовність;

-  емоційно-вольова готовність;

-  мотиваційна готовність.

     Інтелектуальна готовність – це розумовий розвиток, розвиток психічних процесів – пам’яті, мислення, уяви, мовлення, а також уваги. Знання, уміння і навички не повинні бути самоціллю, а засобом розумового розвитку.

     Емоційно-вольова готовність – це добре розвинені вольові якості: здатність

-  керувати своєю поведінкою;

-  спрямовувати зусилля на розв’язання завдань;

-  бути достатньо організованим та посидючим;

-  розуміти та виконувати шкільні правила.

     В старшому дошкільному віці зменшується імпульсивність реакцій, посилюється самоконтроль, і це дає дітям змогу встановлювати доброзичливі стосунки з однолітками. Дуже важливо дитині володіти своїм тілом, добре рухатися, мати скоординовані рухи рук і очей, розвинену дрібну моторику.

     Мотиваційна готовність – це позитивне сприйняття образу школи та бажання опанувати нову соціальну позицію школяра.

     Діти не повинні мати неадекватно оптимістичного або негативного уявлення про школу.

     Коли може сформуватись негативне ставлення до школи?

-  Якщо дитину не привчили обмежувати свої бажання, долати труднощі (адже навчання в школі – це зусилля, це долання труднощів, і якщо дитина не звикла це робити – у дітей виникає активна протидія).

-  Не можна залякувати школою: «Як ти будеш вчитись – ти ж двох слів не зв’яжеш? Ось підеш до школи – там тобі покажуть!»

- Інколи на ставлення дитини до школи впливає приклад старших братиків і сестричок («Не хочу в школу, щоб мене мама так не лупцювала, як Стасика!»).

     Не слід створювати у дітей і надто оптимістичного уявлення про школу, яке можуть зруйнувати перші ж шкільні труднощі.

 

     А зараз для підвищення рівня обізнаності щодо розвитку пізнавального компоненту ми з вами вивчимо декілька вправ, які рекомендуємо проводити з дітьми вдома.

1. Вправа «Знайди зайве слово»

     Мета: розвиток мислення, мовлення, вдосконалення вміння виділяти суттєві ознаки предметів, класифікувати їх за певними критеріями.

     Хід: Діти, я буду називати ланцюжок слів, а ви виберете зайве – те, що відрізняється від інших за певною ознакою або призначенням:

стіл, стілець, шафа, машина;

-  книжка, журнал, чашка, газета;

-  іти, бігти, дерево, стояти;

-  велосипед, машина, дім, потяг;

-  корова, вовк, лисиця, заєць.

2. Вправа «Назви, що я попрошу» ( в домашніх умовах можна змагатися з дідусем, бабусею)

     Мета: розвиток пам’яті і уваги.

     Хід: Дітям пропонують виконати завдання:

-  назви 5 диких тварин;

-  назви 5 дерев, на яких ростуть плоди;

-  назви повітряний (наземний, морський) транспорт;

-  назви протилежне слово до слів: тонкий, покупець, чужий, горе, скупий, страшний, легкий, гострий, початок;

-  знайди спільне або відмінне: метелик – літак, береза – ромашка, м’яч – кавун, зима – літо, вовк – собака, день – ніч.

3. Вправа «Подумай»

     Мета: розвиток уваги і логічного мислення.

     Хід: Дайте відповідь на запитання:

-  Яких каменів не може бути в морі? (сухих)

-  Скільки яблук виросло на 5 грушах? (жодного)

-  Як принести воду в решеті? (дати їй замерзнути)

-  Як дістати цвях із води, щоб не намочити руки? (магнітом)

-  Скільки собачок сидить на гілочці дерева?

-  Які предмети тонуть у воді, а які ні?

4. Вправа «Будь уважним»

     Мета: розвиток уваги і саморегуляції.

     Хід: За вказівкою ведучого діти виконують наступні дії:

-  Підняти ліву руку вгору, а правою торкнутись носа.

-  Правою рукою торкнутись лівого вуха.

-  Підняти ліву ногу, а праву руку витягнути вбік.

-  Лівою рукою показати на праве око.

5. Вправа «Згадай казкових героїв»

     Мета: розвиток пам’яті, мислення.

     Хід: Ведучий пропонує відповісти на запитання:

-  Як звати дівчинку, яка носила червону шапочку?

-  Як звати казкового героя, якого спекли з тіста, а він втік від дідуся і бабусі?

-  Як звати ледачих мишенят з казки «Колосок»?

-  Як звати поросят з казки «Троє поросят»?

-  Назвіть героїв казки «Ріпка».

-  Назвіть героїв казки «Рукавичка».

6. Вправа «Склади речення»

     Мета: розвиток логічного мислення.

     Хід: Ведучий пропонує дітям скласти речення з набору слів:

-  Дівчинка, альбом, малює, в.

-  Хлопчик, на, катається, велосипед.

-  Магазин, в, бабуся, пішла.

-  Дорога, машина, їде, по.

-  Парта, учень, за, сидить.

7. Вправа «Закінчи фразу»

     Мета: розвиток логічного, понятійного мислення.

     Хід: Ведучий пропонує дітям закінчити фразу:

-  Лимон кислий, а цукор …

-  Птах літає, а змія …

-  Собака гавкає, а кіт …

-  Човен пливе, а машина …

-  Вночі темно, а вдень …

-  Ми бачимо очима, а дихаємо …

-  Трава зелена, а небо …

-  У людини дві ноги, а у собаки …

-  Взимку холодно, а влітку …

-  Балерина танцює, а музикант …

-  Всі їдять ротом, а слухають …

-  Дрова пиляють, а цвяхи …

-  Вранці ми снідаємо, а вдень …

-  Помідор росте над землею, а картопля …

8. Вправа «Назви правильно предмет»

     Мета: розвиток уваги та словесно-логічного мислення.

     Хід: Ведучий називає узагальнююче слово, а діти по черзі називають один

відповідний предмет цієї групи, наприклад:

-  овочі -

-  меблі -

-  дерева -

-  транспорт -

-  взуття -

-  фрукти -

-  одяг -

-  меблі -

-  іграшки.

9. Вправа «Впевнені пальчики»

     Мета: розвиток дрібної моторики рук.

     Хід: Дітям пропонують виконати завдання:

-  перемалювати різні графічні зразки;

-  обвести по контуру геометричні фігури;

-  вирізати фігури з паперу по контуру;

-  розфарбувати, заштрихувати малюнки.

10. Психогімнастика з дітьми «Хвилинка руху»

     Діти виконують рухи, вимовляючи такі слова:

«Мама є» - плеснули в долоні, підстрибнули;

«Ось тато йде» - походили на місці;

«Я за ним біжу» - біг на місці;

«Мама сонце» - руки вгору;

«Тато небо» - розвести руки в сторони;

«Я квітка в саду» - притулити руки до обличчя.

11. Вправа «Задачки»

     Мета: розвиток логічного мислення.

     Хід: Дітям пропонують розв’язати задачки, логічно розмірковуючи над умовами:

-  Двоє кошенят вирушили в гості до своєї бабусі. Перший поїхав на автомобілі, а другий – на велосипеді. Хто з кошенят більше втомиться дорогою?

-  Жабеня і Мишка грали біля ставка в м’ячик. Раптом м’ячик відскочив і впав у воду. Кому легше його дістати?

-  Каченя, Білочка й Синичка вирушили на човні у подорож. Відпливли далеко від берега і раптом згадали, що забули на березі пакунки з цукерками. Кого послати за ними?

-  Заєць, Ведмежа та Їжачок гуляли лісом. Раптом пішов сильний дощ. Кинулися вони до великого дерева, щоб сховатися. Хто першим прибіг? Хто останнім?

-  Двоє цуценят сіли обідати. Першому потрібно з’їсти п’ять котлет, а другому – чотири. Хто раніше вийде з-за столу?

-  Ворона і Поросятко купили собі черевики і почали їх взувати. Хто взує швидше?

-  Прийшли в гості до Їжачка Білочка, Зайчик і Кошеня. Почав він їх пригощати. Білочці дав горіхів, Зайчику – сметанки, Кошеняті – молока. Хто з гостей залишився незадоволений частуванням?

-  Каченя, Зайчик і Білочка вирушили до сусіднього лісу провідати Ведмежа. Дійшли вони до широкої річки. Біля берега стоїть човен. Але поміститись в нього можуть тільки двоє. Що робити? Як переправитись на інший берег?

12. Вправа «Протилежності»

     Мета: розвиток гнучкості мислення.

     Хід: Дітям пропонують називати слова, які будуть протилежностями того, що називає ведучий, наприклад:

-  великий – … маленький;

-  швидкий – … повільний;

-  гарний – … негарний;

-  пустий – … повний;

-  худий – … товстий;

-  розумний – … дурний;

-  білий – … чорний;

-  тяжкий – … легкий;

-  твердий – … м’який;

-  холодний – … гарячий;

-  сухий – … мокрий;

-  веселий – … сумний;

-  високий – … низький.

13. Вправа «Більше, довше, коротше»

     Мета: формування вміння відокремлювати форму понять від їх змісту.

     Хід: Дітям необхідно, порівнявши слова, сказати, яке слово менше, яке більше, яке довше, яке коротше.

     Варіанти:

-  Кішка чи кошеня? Яке коротше? Чому?

-  Удав чи черв’як? Яке довше? Чому?

-  Хвіст чи хвостик? Яке коротше?

Слон чи черепаха? Яке більше?

-  Тато чи хлопчик? Яке менше?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виявлення обдарованості дитини

 

Загальні здібності:

- Починає говорити, ходити, їздити на велосипеді раніше від більшості ровесників, оволодіває навичками самообслуговування (вмивається, одягається) швидше, для цього йому потрібно менше спроб, ніж для однолітків;

- Виявляє значну цікавість до предметів, явищ, подій, ставить багато запитань («чому», «для чого»);

-  Вдається до спостережень, дослідів;

-  Концентрується на завданні іноді так глибоко, що забуває про все, час концентрації уваги більший, ніж у ровесників;

-  Добре читає, має великий словниковий запас, вільно переказує;

-  Легко засвоює і утримує велику кількість інформації, запам’ятовує глибше і детальніше, ніж більшість дітей;

-  Виявляє незалежність і оригінальність думок, демонструє абстрактне мислення;

-  Легко відгадує загадки і може придумувати свої;

-  Вільно і легко оперує математичними символами (іноді навчається цього самостійно);

-  Намагається бути творчим, винахідливим, шукає незвичайні, нові способи виконання звичних вправ: по-своєму заправляє постіль, прибирає тощо;

-  Активно спілкується;

-  Схильний до серйозних роздумів, досить рано починає цікавитися глобальними життєвими проблемами;

-  Виявляє обдарованість у мистецтві, наприклад, вивчає пісеньки, вірші, малює деталізовані картинки тощо.

 

ПОРАДИ  БАТЬКАМ  ОБДАРОВАНИХ  ДІТЕЙ

 

     СПІВПРАЦЮЙТЕ з вихователями – для розвитку обдарованості потрібен всебічний вплив на дитину.

     ЗАОХОЧУЙТЕ малят – це стимулює їх до самовдосконалення.

     СКЕРОВУЙТЕ кипучу енергію дитини у потрібне русло.

     ПАМ’ЯТАЙТЕ, що самого інтелекту недостатньо, слід розвивати цілеспрямованість і наполегливість, бажання доводити справу до кінця.

     ДОМАГАЙТЕСЬ балансу між високим інтелектом і доступними руховими навичками.

     ЗАБЕЗПЕЧУЙТЕ сприятливу емоційну атмосферу, адже обдаровані діти дуже вразливі.

     БУДЬТЕ СПРАВЕДЛИВІ – малюки гостро реагують на несправедливість.

     СПОНУКАЙТЕ дошкільнят задавати якнайбільше різних запитань, організовуйте конкурси «Чомучок».

     СПРИЯЙТЕ розвитку здібностей, не забуваючи при цьому самим розвивати свій талант.

     ОЗНАЙОМЛЮЙТЕ дитину з навколишнім світом, формуйте яскраві враження, забезпечуйте набуття емоційно-інтелектуального досвіду.

     ПОЄДНУЙТЕ вимоги з проявом творчої ініціативи самої дитини.

     ПРОЯВЛЯЙТЕ дбайливе ставлення до процесу і результату діяльності дитини.

     ПРОВОДЬТЕ з дітьми якомога більше ігор, які б розвивали у них творчу фантазію, уяву, мислення, здатність до відтворення і перевтілення. Вправляйте в умінні створювати творчі розповіді.

 

 

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ

РІВНЯ СТРАХІВ У ДИТИНИ

 

Пам’ятайте, що дитячі страхи – це серйозна проблема й не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.

-  Намагайтеся зрозуміти причину дитячого страху.

- При виборі виховних заходів враховуйте, що страхи можуть бути мимовільними й неусвідомленими.

-  Пам’ятайте, що дитина може не управляти своєю поведінкою і не володіти собою, тому словесні переконання мало ефективні.

-  Не соромте дитину, якщо вона чогось боїться.

-  Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого, й остаточно закриється.

-  Спрямовуйте та контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся, щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.

-  Прагніть до того, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте конфліктів, сварок, особливо в присутності дітей.

-  Не залякуйте дитину: «Не будеш спати – покличу вовка» тощо.

-  Більше заохочуйте, хваліть, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.

-  Навчіть дитину не боротися зі своїм страхом, а інакше до нього ставитися.

-  Малюйте з дитиною страх і все те, чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин.

-  Малюйте страх фарбами, у кілька прийомів.

-  Після закінчення заняття похваліть дитину, а через кілька днів обговоріть з нею малюнок.

-  Можна запропонувати знищити малюнок: порвати або спалити.

-  Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу.

-  Змініть образ страху.

-  Грайте за ролями.

Ігри за ролями гарні тим, що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає у дитини тривогу. І розв’язати її ненав’язливо, у грі, формуючи в такий спосіб у свідомості дитини досвід подолання свого страху.

-  Посмійтеся разом із дитиною.

Цей спосіб передбачає наявність бурхливої фантазії у батьків. Якщо ваша дитина боїться, наприклад, грози, постарайтеся придумати яку-небудь історію (обов’язково страшну!) із власного дитинства про те, що ви й самі точно так само боялися грози, а потім перестали. Нехай син або дочка посміється з вас. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом, а отже, вже майже перемогли його. Важливо, щоб маля зрозуміло: «У мами чи тата були такі самі страхи, а потім вони минули, отже, це пройде й у мене».

-  І пам’ятайте – дитина має право на помилку!

Дитина повинна знати – батьки в будь-якій ситуації підтримають її й не стануть менше любити!

 

ПРИТЧА  ПРО  ПОКАРАННЯ

 

     Одного разу молодій мамі здалося, що син заслуговує,  щоб його

добряче  відшмагали.  Вона  наказала  йому  піти  і  самому  зірвати

різку.   

     Хлопчик пішов і довго  не  повертався.  Нарешті  він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, яким ти можеш кинути в мене».

     Дитина розмірковувала: «Мама хоче зробити мені боляче, для цього і камінь підійде».

     Молода мама поклала цей камінь на поличку, де він і залишився лежати, як вічне нагадування про обіцянку… Жодного насилля!

     Непогано було б нам усім покласти на полицю камінь як нагадування дітям і собі – проблеми можна вирішити без насильства!

 

Як можна визначити, чи здібна Ваша дитина?

 

     Виявляти або діагностувати здібності дитини дошкільного віку краще за все через включення її в діяльність.

 

     Беручись за діагностику здібностей, слід пам’ятати, що загальними ознаками будь-якої здібності є:

 

1) наявність схильності чи постійного захоплення чимось, іноді навіть всупереч навколишнім (малює чим попало і в будь-який час);

 

2) відносна швидкість просування в оволодінні знаннями, вміннями, навичками;

 

3) відносна легкість оволодіння знаннями, вміннями, навичками; здібним без особливого напруження дається розуміння предмету, явища, переробка в свідомості матеріалу;

 

4) висока якість оволодіння знаннями, вміннями і навичками; здібні діти при рівних умовах з менш здібними досягають більш високого рівня як у загальному розвитку, так і в спеціальній галузі знань;

 

5) творчі елементи в оволодінні знаннями, вміннями, навичками; здібна дитина висловлює здогад, оригінальну думку, вирішує задачу незнайомим шляхом;

 

6) у дитини від діяльності створюється оптимістичний настрій, радість.

 

 

Типи неправильного батьківського виховання

 

1. Неприйняття. Воно може бути явним і неявним. Явне неприйняття спостерігається, наприклад, у тих випадках, коли народження дитини було із самого початку небажаним або якщо планувалася дівчинка, а народився хлопчик, тобто коли дитина не задовольняє початкові очікування батьків. Набагато складніше виявити неявне неприйняття. У таких родинах дитина, на перший погляд, бажана, до неї уважно ставляться, про неї піклуються, але немає щиросердного контакту. Причиною цього може бути почуття власної нереалізованості, наприклад у матері, що сприймає дитину як перешкоду для розвитку власної кар’єри, перешкоду, усунути яку вона ніколи не зможе й змушена терпіти. Проектуючи свої проблеми на дитину, мати створює емоційний вакуум навколо неї, провокує власну дитину на зворотне неприйняття. Як правило, у родинах, де такого роду стосунки, діти стають або агресивними (тобто їх можна віднести до першої групи виділених форм проявів емоційних порушень), або надто затурканими, замкнутими, боязкими, вразливими. Неприйняття породжує в дитині почуття протесту. У її характері формуються риси нестійкості, негативізму, особливо щодо дорослих. Неприйняття приводить до зневіри у своїх силах, невпевненості в собі.

2. Гіперсоціальне виховання. Причина його полягає в неправильній орієнтації батьків. Це занадто «правильні» люди, що намагаються педантично виконувати всі рекомендації з «ідеального» виховання.  «Треба» зведено в абсолют. Дитина у гіперсоціальних батьків немовби запрограмована. Вона надмірно дисциплінована і старанна. Гіперсоціальна дитина змушена постійно придушувати свої емоції, стримувати свої бажання. При такому типі виховання можливі кілька шляхів розвитку: це може бути бурхливий протест, бурхлива агресивна реакція, іноді й само агресія в результаті психотравмуючої ситуації або, навпаки, замкнутість, відгородженість, емоційна холодність.

3. Тривожно-недовірливе виховання спостерігається в тих випадках, коли з народженням дитини виникає невідступна тривога за неї, за її здоров’я та благополуччя. Виховання за цим типом нерідко спостерігається в родинах з єдиною дитиною, а також у родинах, де росте ослаблена або пізня дитина. У результаті дитина тривожно сприймає природні труднощі, з недовірою ставиться до оточуючих. Вона несамостійна, нерішуча, боязка, вразлива, болісно невпевнена у собі.

4. Езопів тип виховання. Дитині, часто єдиній, довгоочікуваній, нав’язується уявлення про себе як про найвищу цінність: вона кумир, «сенс життя» батьків. При цьому інтереси оточуючих нерідко ігноруються, приносяться в жертву дитині. У результаті вона не вміє розуміти й брати до уваги інтереси інших, не переносить тривалих заборон, агресивно сприймає будь-які перешкоди. Така дитина розгальмована, нестійка, примхлива. Її афективні прояви дуже схожі на поведінку дітей, що належать до другої групи.

МЕДИЧНІ  ПОКАЗНИКИ,

за яких не рекомендується вступ до школи

у шестирічному віці

 

     Наводимо перелік захворювань, які послабляють організм і створюють додаткові труднощі для успішної адаптації дитини до школи, особливо у шестирічному віці.

 

     Захворювання, перенесені за останній рік:

-  інфекційний гепатит;

-  пієлонефрит, дифузійний гломерулонефрит;

-  міокардит неревматичний;

-  менінгіт епідемічний, менінгоенцефаліт;

-  туберкульоз;

-  ревматизм в активній формі;

-  захворювання крові;

-  гострі захворювання (більше ніж 4 рази).

 

     Хронічні захворювання в стадії суб- і декомпенсації:

порок серця (ревматичний або від народження);

-  хронічний бронхіт, бронхіальна астма, хронічне запалення легень (у стадії загострення або відсутності стійкої ремісії впродовж року);

-  виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічний гастрит, хронічний гастро дуоденіт (у стадії загострення, із частими рецидивами та неповною ремісією);

-  гіпотрофія піднебінних мигдалин ІІІ ступеня;

-  аденоїдні вегетації ІІІ ступеня, хронічні аденоїди;

-  тонзиліт хронічний (токсично-алергійна форма);

-  ендокринопатія (зоб, цукровий діабет та ін.);

-  анемія (за рівнем гемоглобіну в крові 10,7-8,0%);

-  неврози (неврастенія, істерія, логоневроз та ін.);

-  затримка психічного розвитку;

-  дитячий церебральний параліч;

-  травма черепа, якої дитина зазнала в поточному році;

-  епілепсія, епілептиформний синдром;

-  енурез;

-  екзема, нейродерміт;

-  міопатія із прогресуванням;

- накладання соматичних захворювань (два і більше), які спричиняють астенію.

 

 

 

 

«Батьківське віконечко»

 

                                                             Дитина оточена любов’ю та увагою,

                                                             в родині взаємини – приклад люб’язності

                                                             й турботи одне про одного.

                                                             А дитина росте черствою, бездушною та  

                                                             байдужою.

                                                             В чому полягає причина?

 

 

     Повага, турбота, увага до людей, до їхніх потреб і самопочуття не можуть виникнути у дитини у відповідь на турботу й любов, які виявляють стосовно неї інші люди. Не можна також розраховувати на те, що якщо дитина є свідком добрих взаємин людей, то й сама стане поводитись так само.

     Цього недостатньо: пасивне сприйняття приклада не може створити в дитини прагнення до наслідування.

     Ще більшої помилки припускаються батьки, якщо дитина в родині стає лише споживачем турботи, любові й уваги дорослих, якщо від неї не вимагають відповідної уваги до себе, якщо не формують у неї почуття обов’язку перед близькими, перед оточуючими. Виходить, дитина «тоне» у доброті мами, бабусі й дідуся, але сама ніколи не виконує ролі захисника альтруїстичних норм. А навіщо їй взагалі бути доброю? Досить того, що до неї виявляють доброту, не вимагаючи нічого натомість. Та й зрозуміти, відчути добро як «добро» дитина не в змозі: адже зі ставленням до себе оточуючих, заснованих на принципі взаємних вимог, покарань і заохочень, вона у житті не зіштовхувалася, а добрі почуття слід спонукувати.

     Виховання почуттів – аж ніяк не тільки пещення та ніжні подихи над улюбленою істотою. Любити кого-небудь – означає вживати зусилля для його блага, витримувати й долати неприємності в ім’я іншого. Не потрібно, звісно, вимагати від дитини доказів її любові, але необхідно обережно й тактовно вселяти їй, що іноді доводиться жертвувати своїми задоволеннями заради задоволення інших. Невеликий (але суттєвий) крок на цьому шляху – частування своїм шоколадом або цукерками, потім – допоможемо бабусі зробити покупки й заради цього припинимо свою гру.

 

Рекомендації практичного психолога

для роботи з дітьми, які мають надмірну тривожність

 

1. Відвідати консультацію у практичного психолога за темою «Тривожність у дітей дошкільного віку. Взаємодія вихователя з тривожними дітьми».

2. Ознайомитись з результатами психологічних обстежень дітей на предмет наявності рівня тривожності.

3. Знайти джерело тривоги у дітей.

4. Скористатись в корекційній роботі з дітьми такими порадами:

-  включайте дитину в будь-яку нову гру має поетапно; спочатку нехай дитина ознайомиться з правилами гри, подивиться, як в неї грають інші діти;

- уникайте змагальних моментів і ігор, в яких враховується швидкість виконання завдання, наприклад таких, як «Хто швидше?»;

-  не змушуйте дітей брати участь в іграх із заплющеними очима;

- використовуйте релаксаційні і дихальні вправи, ігри, спрямовані на формування у дитини впевненості в собі, етюди на розслаблення м’язів;

-  частіше за інших використовуйте тілесний контакт з дитиною;

-  не ставте до дитини завищених вимог;

-  підвищуйте самооцінку дитини, частіше хваліть її;

-  демонструйте дитині зразки впевненої поведінки;

-  частіше звертайтесь до дитини по імені;

-  намагайтесь робити дитині якомога менше зауважень;

-  використовуйте покарання в крайніх випадках;

-  не принижуйте дитину, коли караєте;

-  в колі сім’ї забезпечуйте спокійну обстановку;

-  у вихованні дитини дотримуйтесь послідовності;

-  ні в якому разі ні за яких обставин не погрожуйте дитині;

-  не порівнюйте дитину з іншими дітьми, щоб не сформувати у неї комплекс неповноцінності та зародження почуття заздрощі.

 

Показники, що свідчать про достатню соціальну готовність дитини до школи:

 

 

- уміє слухати дорослих, вислуховувати їхні міркування, виконувати завдання;

-  звертається по допомогу з запитаннями;

- звертається до дорослих (батьків, вихователя), шукаючи підтвердження своїм здогадам, думкам, рішенням;

-  вміє наодинці відповідно поводитись: гратись, виконувати завдання;

-  має друзів у дворі, в групі дитячого садка, серед них 1-2 постійних;

-  у складних ситуаціях бере на себе відповідальність, роль лідера;

- володіє моральними і етичними нормами співжиття у колективі: без нагадування вітається, прощається, просить вибачення, уміє звертатись;

-  уміє чимось поділитись, попросити, допомогти, співчувати;

- уміє відповідно поводитись на вулиці, дотримуватись правил вуличного руху;

- може приготувати собі їжу, не відчиняти двері незнайомим, уникати спілкування з незнайомими людьми.

 

 

 

Показники, що свідчать про недостатню соціальну готовність дитини до школи:

 

 

-  не вміє слухати дорослих, лякається;

- розгублюється, коли вихователь викликає, виявляє пасивність чи боїться звертатись по допомогу;

-  не звертається до дорослих за підтримкою своїх думок;

-  іноді звертається із скаргами на когось;

-  не має друзів, переживає, що його не запрошують до спільних справ;

-  виявляє риси егоїзму, невмотивованої агресії;

-  не володіє достатньою мірою моральними та етичними нормами, виконує їх лише під час нагадування, не всі охоче;

-  не вміє ділитись, виявляє в таких ситуаціях пасивність або агресивність;

-  не усвідомлює небезпеки, відповідальності за виконання правил вуличного руху, не виконує їх;

- не може відповідно себе поводити наодинці, у дворі, на вулиці, виявляє нестриманість.

    

Психологічна готовність дітей до школи

«Чи складно стати школярем?»

 

     Психологічна готовність до школи - це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

     Наявні емпіричні дані, які стосуються психологічної готовності дітей 6-7-річного віку до навчання в школі, свідчать, що більшість дітей цього віку - від 50 до 80% - так чи інакше ще не повністю готові до навчання в школі  та повноцінного засвоєння шкільних програм, що діють у початкових класах: багато хто з дітей, можливо, й готовий за своїми фізичними показниками до навчання, проте за рівнем психологічного розвитку перебуває на рівні дошкільника.

     Психологи виділяють декілька основних ліній, за якими необхідно здійснювати підготовку дітей до школи.

     По-перше, це загальний психічний розвиток. На той час, коли дитина стане школярем, її загальний психічний розвиток повинен досягти певного рівня. Йдеться, в першу чергу, про розвиток пам’яті, уваги та - особливо - інтелекту. Мається на увазі як запас знань і уявлень, що існує, так і вміння виконувати деякі дії про себе, тобто аналізувати, порівнювати, виділяти головні ознаки, робити елементарні логічні висновки. Отже, батькам і педагогам, у першу чергу, необхідно прагнути розвивати розумові здібності дітей, а не формувати навички читання та письма. Необхідно не просто накопичувати розрізнені знання, уявлення про предмети та їхні властивості, а й розвивати вміння бачити зв’язки та закономірності, формувати бажання зрозуміти що до чого; допомагати дітям розвивати спостережливість, виробляти вміння описувати й порівнювати різні предмети тощо.

     По-друге, це виховання вміння довільно володіти собою. У дитини дошкільного віку яскравими є сприйняття та увага, що легко переводиться з одного на інше, і непогана пам’ять, але довільно володіти ними вона ще як слід не вміє. Вона може надовго та в деталях запам’ятати якусь подію або розмову дорослих (яка, можливо, не призначалася для її вух), якщо вони чимось привернули її увагу, але зосередитися більш-менш тривалий час на тому, що не викликає в неї безпосереднього інтересу, дитині складно. А тим часом це вміння необхідно виробляти до моменту вступу до школи. Так само як і вміння ширшого плану - робити не тільки те, що хочеться, але й те, що необхідно. Уміння керувати своєю поведінкою забезпечить дитині можливість витримувати шкільний режим, організовуватися на уроці.

     По-третє, це формування навичок спілкування з дорослими і однолітками. Навчальна діяльність за своєю сутністю - діяльність колективна. Учні повинні вчитися ділового і неформального спілкування один з одним. Для маленького учня усе це є складним - починаючи від простого вміння слухати відповідь однокласника й закінчуючи оцінюванням результатів його діяльності. Таке спілкування не може виникнути без певної бази: дітей необхідно вчити слухати не перебиваючи, уміти вибачатися та вибачати самим, співчувати, домовлятися, зважати на думку іншого, а також сприймати позицію вчителя, його професійну роль. У цьому разі дорослий стає незаперечним авторитетом, зразком для наслідування: його вимоги виконують, на його зауваження не ображаються, навпаки, намагаються виправити помилки. Діти, які готові в цьому плані до шкільного навчання, розуміють умовність навчального спілкування.

     По-четверте, готовність до школи передбачає також певне ставлення до себе. Продуктивна навчальна діяльність припускає адекватне, об’єктивне ставлення дитина до своїх здібностей, результатів роботи, поведінки.

     По-п’яте, за умови психологічної готовності до школи домінує пізнавальний інтерес, у дитини сформоване правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до шкільних занять, правил поведінки в групі дітей із дорослими.

ДНЗ №33 відкриває для Вас шановні батьки «Батьківське віконечко». 

Тут ви можете поділитися про родинні досягнення у вихованні і розвитку дитини, отримати консультацію практичного психолога щодо труднощів та шляхи подолання складних ситуацій ,які виникають у взаємодії з дітьми.

«Віконечко» допоможе Вам пізнати краще Вашу дитину ,замислитись над тим ,чи завжди ви правильно чините зі своєю дитиною. Пропонуємо Вам слідкувати за інформацією та обговоренням запитань , які будуть з’являтися у «Віконечку» .Шановні батьки Ви можете звертатися як анонімно так і відкрито за телефоном 0505904037.практичний психолог Павленко Марія Олексіївна .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Батьківське віконечко»

Дитина йде в дитячий садок це стрес для дитини, бо здебільшого вона переживає вперше кардинальні зміни в своєму житті.

Сім’я сама обирає зручний момент ,коли саме вести дитину в дитячий садок . Щоб запобігти деяких проблем психолог проінформує Вас, шановні батьки , коли не варто ваддавати дитину до ДНЗ.

Перш за все скажу, що здебільшого батьки віддають вперше дитину до дитячого садка у віці від двох до трьох років, проте трапляється так , що приходить дитина до дитячого садка і від трьох до чотирьох років і від чотирьох до п’яти років. До речі, переживає дитина не менший стрес ніж в ранньому віці.

Змінюються лише моменти , що підсилюють дитячі переживання в адаптаційний період. Які це моменти , які слід враховувати , незалежно від того , в якому віці дитина вперше відвідала дитячий садок ? Просимо звернути увагу на таке:

 

Коли не варто віддавати дитину до дитячого садка.

 

 

 

1. У сім’ї з’явилося немовля . Якщо за таких умов відвести    дитину до дитячого садка ,вона відчуватиме себе                  непотрібною, вирішить що її намагаються позбутися          через те, що тепер любитимуть не її, а нового маленького    члена сім’ї. Дитину можна віддавати в садочок не раніше,    ніж за півроку після народження немовляти, коли вона        звикне до нього і буде впевнена , що її не розлюбили.

2. Батьки розлучаються. У тому, що тато йде з родини          дитина вбачає свою провину: «Я не слухався, погано себе      поводив, от тато мене і розлюбив». Для дитини це              трагедія. А якщо й мама ще віддає її чужим тьотям у          чужий дім, який має назву дитячий садок, то для дитини    це буде означати , що мама вирішила її покинути. Під час    та відразу після розлучення мама повинна піклуватися        про дитину зі значно більшою любов’ю та ласкою ,ніж це    було раніше, а тато приходити та запевняти що любить    її як і раніше, просто ночувати буде в іншому місці. І          лише коли дитина заспокоїться, то через 4-5 місяців            можна порушувати питання про садочок.

3.Сім’я нещодавно переїхала. Дитина має адаптуватися до    нових стін, нових меблів, нових сусідів, нових дітей на        ігровому майданчику, змиритися, що бабуся далеко й вже    не буде щодня бачитися з нею. Отже накладати дві події:    переїзд та вступ до дитячого садочку не варто, це можна      зробити не раніше ніж через півтора два місяці. 

4. Батьки планують відпустку. Дитина не тривалий час         буде відвідувати заклад, і після відпустки дитина знову       почне новий період адаптації.

5. Дитина нічого не вміє робити самостійно. Деякі батьки    хочуть, щоб саме вихователька навчила їхню дитину           одягатися, вмиватися, тримати ложку, користуватися       туалетом. Над таким непристосованим новачком стане       посміюватись і вихователь і діти , які зазвичай чітко         помічають промахи інших і наслідують вихователя. Не       варто робити зі своєї дитини посміховисько , ліпше             навчіть свою дитину всьому заздалегідь або почекайте          трохи з приходом до дитячого садка, надавши їй                  природній час для оволодіння необхідними побутовими        вміннями та навичками. Якщо дитина й має чогось            навчитись у дитячому садку так це гри та спілкуванню з    однолітками.

6.Дитина нещодавно перенесла тяжке захворювання .            Дитина ще є заслабкою почекайте, зміцніть здоров’я          дитини. Щойно її імунітет поліпшиться дитину можна      знайомити з дитячим садочком.

 

 

 

 

 

 

 

«Мамо, а мене дражнять!»

Чому діти мучають

Одне одного, дражняться,

Заподіюють біль?

Чому таке іноді відбувається?

 

Коментар психолога.

         Зазвичай діти дражнять одне одного через те, що в певному сенсі суперничають одне з одним, мешкаючи або перебуваючи часто разом.

Легке дражніння або розіграш – цілком здорові засоби, що привчають уразливу дитину спокійніше реагувати на глузування, ставитись до них із гумором. У родині це корисно, навіть необхідно, але дорослі повинні встановити межу дозволенного, за якою жартування може перетворитися на образу та знущання.

      Якщо дитина сама винувата в тому, що діти ставляться до неї погано, відведіть її в бік і поговоріть наодинці : жорстокість небезпечна як для жертви, так і для мучителя, допустити її в жодному разі не можна, тому робіть усе необхідне, щоб запобігти жорстокості.

Жорстока дитина може страждати на серйозні емоційні розлади. Будь-яка дитина має право жити спокійно, без постійних жорстоких образ, тому що образа завжди залишається образою, навіть якщо винуватець дитина.

       Безневинні дражнилки – улюблена розвага дітей, їхня природна реакція на нудьгу, на неробство. Дражнилки пожвавлюють рутину повсякденності. Для активних невгамовних дітей, яким стало нудно, набрид телевізор, нема чого робити, дражнили схожі на розвагу, гру.

        Таких дітей необхідно зайняти справою. Звісно, не варто забувати проте, що іноді прагнення дражнити в деяких дітей перетворюється на своєрідний спосіб прояву прихованої агресії.

Дорослі, пам’ятайте : помітивши сутечку, частіше застосовуйте своє почуття гумору; батькам і вихователям краще уникати порівняння однієї дитини з іншою (не слід підкреслювати, що одна дитина впоралася з роботою набагато краще за іншу, - це як ми вже зазначали, тільки викличе ненависть, може привести до сварок, викликати непотрібне суперництво між дітьми.

Іноді батьки самі постійно сварять і принижують дітей – це антигуманно та жорстоко, призводить до емоційних, а іноді до фізичних травм, коли свої образи дитина зганяє на тих, хто менше за неї.

Звісно, дорослі можуть дозволити собі дружні жартування над дітьми, але дуже уразливим дітям вони можуть здатися образливими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Психолог радить: